Підготовка до ДПА з мови

Тексти диктантів для повторного написання під диктовку 

                                            Душа українських гір
     У трембіті живе душа українських гір. Колись усе життя гуцулів минало під звуки цього інструмента: вона сповіщала про вихід овець на полонину, смерть людини чи народження в сім’ї дитини, нею запрошували на весілля, з нею колядували. На полонині трембіта була не просто музичним інструментом — раніше вона була чи не єдиним засобом зв’язку вівчаря із селом, тобто таким собі старовинним мобільним телефоном.
     І хоча трембіта має простий вигляд, проте це оманливе враження. Її виготовлення може тривати два роки. Спочатку треба вибрати гарну смереку, бажано громовицю, тобто дерево, у яке влучила блискавка. Гуцули переконані: з небесним громом дереву передається голос Бога. Далі зрізаний стовбур треба залишити на рік загартовуватися, і лише після цього приходить найвідповідальніший момент: одним ударом підготовлений стовбур потрібно розчахнути навпіл і вручну витесати серцевину, а потім дві половинки треба скріпити корою.
          Здавалося б, не так просто тримати трембіту й одночасно грати, адже її довжина сягає від трьох до восьми метрів. Цей найдовший музичний інструмент у світі занесений до Книги рекордів Гіннеса. Насправді ж, вага трембіти не перевищує якихось півтора кілограма.
171 слово                                                                     З проекту «Гордість України», канал 24

                                                      Чорнобривці
     Давним-давно це було. Ще тоді, коли земля України не знала біди й злигоднів, коли її співучий народ мирно сіяв хліб і радо зустрічав кожного, хто приходив з добром. Ця родюча земля з луками зеленими, лісами багатими, ріками голубими й людьми сильними приваблювала чужинців із півночі. Вони несли горе та сльози, забираючи в полон найдорожче — хлопчиків, які мали вирости в них слухняними рабами.
      У цей день до поселення підходили вороги. Матері, щоб не віддати дітей чужинцям, шукали рятунку в баби-ясновидиці, яка зналася на чарах. Принишклі й боязкі хлопчики тулилися до своєї матері Любави, що привела їх до ясновидиці. Сива бабуня мовила слова заклинання — і діти перетворилися на прекрасні кущисті квіти, які огорнули ноги Любави. Вони були чорнобривими й кароокими, як хлопчаки.
— Залишайтеся коло матері, — мовила старенька.
       Не знала бабуня, що це будуть її останні слова. Чужинські мечі порубали їх. Так і зосталися в Україні хата, мати й чорно-бривці як одне ціле. Немає України без білої хати й чорнобривців, які милують материнське серце до сивих морозів.

164 слова                                                                      Народна     легенда
                                                          Дари літа
     Усе потроху дозріває. Спочатку доводиться скуштувати ранньої редьки, потім — цибулі з олією.
     Там, дивись, поміж гудинням закралися перші пуп’янки, затуливши сороміцькі місця свої жовтими плямками зів’ялого цвіту, а вже через кілька днів на місці пуп’янків знайдеш між листям дебеленькі огірки, пухирчасті, із закляклим сивим туманцем на боках. Вони ще зовсім ніжні, солодкуваті, звабливо хрумтять на зубах. Після першого огірка щодня бігаєш на грядку, нишпориш, вишукуєш, а вони немов із землі лізуть, товстішають, уже й жовтизною котрийсь береться.
    Помідори набрякають сонцем повільно, бо йому важкувато переборювати їхню зелену та тверду впертість. Проте і їх напоює своїм теплом, проте й вони м’якшають, займаються трохи вогнем з одного боку, потім пляма ширшає, вона вже заливає весь помідор. Він, охоплений пожежею, веселішає, усміхається все бадьоріше. А там уже зовсім палахкотить, сміється, регочеться, так йому добре на гарячій літній грядці. І під кожним кущем можеш натрапити на це соковите сонечко, зриваєш, розламуєш — і лежать на долоні дві іскристі грудочки снігу, тільки криваві, тільки натикані насінням.

160 слів                                                                                                   За Є.Гуцалом

                                        Запорізький дуб
     Славетному запорізькому дубу понад сімсот років, хоча науковці стверджують, що йому може бути на одне – два століття більше.
   Усі, хто хоч коли-небудь бував біля цього дуба, передусім відзначають його параметри: стовбур можуть охопити шість дорослих осіб, а висота дерева сягає тридцяти шести метрів. У 1990 році дуб майже повністю засох, життєздатною залишилася тільки одна гілка. Фахівці нарікають на надто високий рівень ґрунтових вод і блискавку, яка влучила в дерево. Тому науковці встановили металеві щогли, що підтримують сухі гілки; зміцнили ґрунт, який почав просідати; деревину дуба систематично обробляють консервантами.
    Існує чимало легенд, пов’язаних із Запорізьким дубом. Кажуть, що сам Богдан Хмельницький відпочивав у його тіні, а кошовий отаман Запорізької Січі Іван Сірко з козаками під цим дубом написали листа турецькому султанові. Ходить також легенда, ніби Тарас Шевченко читав свою поему «Катерина» під Запорізьким дубом.
      Під час Другої світової війни Адольф Гітлер хотів розпиляти славетне дерево й вивезти до Німеччини як трофей і символ перемоги, проте дуб, як і наш народ, вистояв.
160 слів                                                                            А. Штаненко
                                        
                                            Кінбурнська коса
      Одне з природних див України — Кінбурнська коса, що на Миколаївщині. Таку незвичну назву коса дістала зовсім не випадково. Слово «кінбурн» перекладається як «волосяний мис». Коса справді місцями настільки тонка, що сягає лише одного метра завширшки.
     Над головою літають великі відгодовані пелікани. Вони з’явилися тут, коли риби на Дунаї значно поменшало. Тепер їхня популяція в цьому краї налічує близько двох тисяч.
Прямо з-під коліс виринає лисичка й ховається у високих травах, потім тікають фазани з виводком, почувши не звичний для цих країв гул автомобіля. Різко зупиняємося. «Мабуть, знову якась тварина пробігає», — промайнула думка. Виявляється, це ми гадюку пропускаємо, поки вона через дорогу переповзе.
     До речі, на сусідньому острові Тендра водяться здичавілі мустанги, але останнім часом дошкуляти мешканцям коси почали вовки. Вони прийшли сюди років п’ятнадцять тому. У першій зграї було дев’ять особин, згодом популяція зросла до дванадцяти. Вовки суттєво шкодять господарству, але нападів на людей поки що не було.
      Нині в трьох селах Кінбурнської коси мешкає близько восьмисот осіб — півострів поступово заселяється людьми.

162 слова                                                                                     За А. Ященко

Комментариев нет :

Отправить комментарий